Громадська обрядовість як засіб антирелігійної боротьби у радянській Галичині в середині ХХ ст.




© свящ. Миколай Лагодич,
кандидат богословських наук,
викладач-методист Богословського відділення Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича;

© Ірина Преловська,
кандидат історичних наук,
м. Київ

Громадська обрядовість як засіб антирелігійної боротьби у радянській Галичині в середині ХХ ст.

© Лагодич М. свящ., Ірина Преловська. Громадська обрядовість як засіб антирелігійної боротьби у радянській Галичині в середині ХХ ст. // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2006. Книга І. – Львів: „Логос”, 2006. – С. 352-356

В даній статті розглядаються причини та шляхи впровадження громадської обрядовості в Радянській Галичині в середині ХХ ст. Також автором дається критична оцінка першим крокам у апробації цих ідеологічних нововведень в межах всієї УРСР.
Ключові слова: громадська обрядовість, уповноважений Ради у справах Руської Православної Церкви, Палац Щастя, безрелігійна обрядовість.

Намагаючись виконати Постанови ЦК КПРС від 16 березня 1961 р. та РМ УРСР від 29 квітня 1961 р. “Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи”, активісти на місцях підтримали новий шлях боротьби із Православної Церквою у Галичині. За основу нововведення було запропоновано покласти громадську обрядовість, котра мала б замінити церковні таїнства та обряди.
Одним з перших у Галичині підтримав цей лукавий задум Дрогобицький міськвиконком, який своїм рішенням від 24 квітня 1961 р. створив у місті “Палац Щастя” [3, арк. 195]. За короткий проміжок часу республіканський уповноважений Г.Пінчук у листі № 1121 від 9 серпня 1962 р. повідомив голову Ради Міністрів УРСР В. Щербицького про існування на території України уже п’яток “Палаців Щастя” [3, арк. 195].
Після першого року активної роботи по впровадженню громадської обрядовості, у листі до секретаря ЦК КПУ М. Підгорного та голови РМ УРСР В. Щербицького, Г. Пінчук вже зумів підвести перші підсумки цієї роботи. Головним здобутком, на думку уповноваженого по УРСР, від введення громадської обрядовості було зниження релігійної обрядовості [3, арк. 10].
На початку своєї роботи “Палаци Щастя” проводили лише урочисту реєстрацію одружень, а через рік, як повідомляє у цьому ж листі Г. Пінчук, у м. Дрогобичі вже почали урочисто реєструвати також народження дитини. Для цього залучали представників громадськості, котрі вітали батьків і дарували подарунки-сувеніри [3, арк. 11]. Згідно Доповідної записки уповноважених Ради у справах Руської Православної Церкви (далі РСРПЦ) по Львівської та Івано-Франківській областях по обміну досвідом в роботі по виконанню постанови ЦК КПРС та РМ СРСР “Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи” від 3 грудня 1962 р. дрогобицький “Палац Щастя” запропонував ряд нових послуг. Тепер молодята могли скористатися послугами фотографа, ательє мод і кафе. У цьому ж році запроваджено у паспорт запис про реєстрацію одруження. Намагаючись замінити церковні оповіді, галицька місцева преса розпочала публікацію повідомлень про майбутні реєстрації молодих пар. Окрім цього, в цьому ж році “Палац Щастя” було запроваджено обряд вручення паспортів, нагород, проводів на пенсію [3, арк. 196-198].
Відгукнулись на ідею створення нової громадської обрядовості також представники творчих спілок, які заявили про свою готовність створити для цієї цілі спеціальні твори [3, арк. 11].
Протягом 1962 р. радянські чиновники приділяли все більше і більше уваги громадській обрядовості, під кінець року лише у Львівській області вже існувало п’ять новостворених “Палаців Щастя” [3, арк. 198]. А згідно рішення об’єднаного засідання бюро Львівського обкому КПУ та облвиконкому потрібно було прийняти міри для впорядкування роботи у рай(міськ)відділеннях ЗАГСів і розповсюдження практики м. Дрогобича на створення у містах і районних центрах “Палаців Щастя”, або “Кімнат Щастя” при сільрадах [3, арк. 198].
У свою чергу уповноважений по УРСР, звертаючись у ЦК КПУ та РМ УРСР, вказував на необхідність у створені “Комісій при РМ УРСР по впровадженню радянських свят і обрядів” [3, арк. 11].
Процес впровадження громадської обрядовості настільки захопив деяких комуністичних активістів, що вони намагались запровадити нові свята. У березні 1962 р. уповноважений РСРПЦ по Української РСР у листі за № 215 ознайомив заступника голови РМ УРСР П. Тронько з пропозицією директора Снятинського літературно-меморіального музею ввести нові свята, як до прикладу: Свято Соціалістичної праці, Радощів і веселощів” [3, арк. 1]. А на фольклорно-етнографічному семінарі, що відбувся 7-11 грудня 1962 р. у Київському приміщені спілки письменників, було запропоновано запровадити у життя нові свята: Вшанування ветеранів праці, Свято передового виробника, Серпа і Молота, Дружби народів, Т. Г. Шевченка, День народження, День повноліття, проводи в армію [9, с. 149]. Але ці пропозиції не були втілені у життя, оскільки одним із головних завдань запровадження громадської обрядовості було знищення релігійності населення.
У “Довідці про стан релігійної обрядовості за І півріччя 1963 р. по Тернопільської області” надісланій уповноваженим М. Радченко 9 жовтня 1963 р. до уповноваженого по УРСР, повідомляється про те, що ідеологічний відділ Тернопільського ОК КПУ розробив і вислав місцевим парткомам плани практичних заходів щодо знищення релігійності у ІІ півріччі 1963 р. Головним завданням цих заходів було втілення у побут нової радянської обрядовості. З цією метою було створено обласну та районні комісії з впровадженням нової обрядовості. Всім парткомам та міськ(рай)виконкомах рекомендувалось виділити і відповідно обладнати у кожному селі “Кімнату Щастя” для проведення урочистої реєстрації новонароджених, одружень, вечорів повноліття та проведення інших масових заходів із залученням широкого кола громадськості [5, арк. 98-99].
За даними, що надсилались уповноваженому Ради у справах РПЦ по Українській РСР від уповноважених на місцях, в цей період дійсно значно знизилась релігійна обрядовість населення. Цьому сприяло іще й те, що не на всіх парафіях місцеві священики, котрі були переведені у цей період на тверді ставки дбали про релігійну обрядовість серед доручених їм Церквою вірних.
Але станом на 1962 р. показники релігійної обрядовості в Галичині так й не вдалось знизити до тих відсоткових меж, які б хотіли бачити безбожні радянські урядовці. У зв’язку із таким перебігом подій голова Львівської облради С. Стефаник змушений був звернути головам міських і районних Рад депутатів трудящих увагу на високу релігійну обрядовість області. Згідно його листа від 3 квітня 1962 р., у Львівській області надалі таїнство хрещення звершували над 50-90% новонароджених і 30-70% пар вінчались у храмах [1, арк. 137-138].
Не дивлячись на високу релігійність в області, у ній були райони де громадська обрядовість все-таки переважала над християнськими таїнствами. Так, у м. Дрогобичі протягом 1961 р. одружилось 648 пар, із яких лише 16 офіційно повінчались у храмі; проте 583 пари скористались для проведення обряду одруження місцевим ”Палацом Щастя”. Такий стан справ свідчив про поступове зниження релігійності галичан в наслідок запровадження на цих теренах громадської обрядовості. Як наслідок активної пропаганди тогочасною атеїстичною світською владою громадської обрядовості й серед галичан з’являються ознаки нехтування древніми батьківськими релігійними традиціями та канонічними нормами Православної Церкви про це яскраво свідчить той факт, що цей же рік у м. Дрогобичі у свято Воскресіння Господнього у “Палаці Щастя” зареєстрували своє одруження 48 пар [3, арк. 196].
Такий перебіг подій був на руку місцевим урядовцям і вони великими кроками пішли в перед у цьому напрямку. У період Різдвяних свят 1962 р. по лінії ВЛКСМ було проведено “Свято Зими” [2, арк. 20], а вже на Великдень цього ж року, як повідомляє РСРПЦ уповноважений по Львівській області, “щоб не допустити відвідання храмів молоддю в дні “Пасхи”, комсомольські організації підготували і провели “Свято Весни” [4, арк. 77]. Ці заходи привертали увагу молоді, внаслідок чого зменшилась кількість молоді, котра відвідувала храм у дні свят.
А вже в квітні 1964 р. Тернопільський ОК КПУ проводить семінар ідеологічних працівників області, на котрому обговорювалось питання організації та проведення атеїстичної пропаганди серед населення і посилення контролю за збереженням радянського законодавства про культи. На цьому семінарі, як повідомляє у своєму “Інформаційному звіті” від 20 травня 1964 р. уповноважений по Тернопільській області М. Радченко, вироблені та обговорені заходи по втіленню у життя в усіх містах і селах області нового ритуалу радянської обрядовості – Дня пам’яті померлих [6, арк. 93].
21 квітня 1963 р. у м. Кременці було вперше проведено “День пам’яті померлих”, а в 1964 р. нова форма безрелігійної обрядовості поминання померлих мала втілитись у всіх містах та селах Тернопільської області [6, арк. 95].
Подібні “Дні пам’яті” почали проводитись і в інших областях Західної України, оскільки саме на цих теренах ідеологічний відділ ЦК КПУ звертав особливу увагу на розповсюдження безрелігійної обрядовості. Бо саме на Галичині, котра найпізніше увійшла до складу СРСР місцеві мешканці вирізнялись особливою релігійністю. Цей факт на початку 1960-х років спонукав радянських чиновників до активної антирелігійної діяльності.
Саме на Галицьких землях СРСР з’явились перші “Палаці Щастя”, тут владні структури народжували та втілювали у життя перші безбожницькі обряди, звідки їх переймали й запроваджували в інших областях України. Для підтвердження цього твердження можна навести віднайдений у фондах Центральний Державний Архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО) лист уповноваженого по Чернігівській області І. Котенко від 27 лютого 1964 р. в якому він просить М. Виниченка дати рекомендації щодо організації “поминальних днів”, що вже проводились у Львівській області [6, арк. 123-124].
В інших регіонах України громадська обрядовість у порівнянні із Галичиною впроваджувалась із великим запізненням. Так, у Києві перша конференція посвячена питанню поширенню в побуті нових громадських обрядів і звичаїв відбулась у сесійній залі Київського міськвиконкому лише 29 січня 1964 р. [8, с. 108]. Саме в цей час у столиці з’являються перші випадки урочистої громадської обрядовості [10, с. 109].
Такий контраст не дивний, оскільки у підготовлених у 1964 р. ідеологічною комісією ЦК КПРС “Міроприємствах по посиленню атеїстичного виховання [7] в наступному році лише планувалось провести наради партійних, радянських, комсомольських та профсоюзних робітників, етнографів, пропагандистів, працівників ЗАГСів з питань впровадження у побут радянських людей безрелігійних свят і обрядів. Місцеві Ради мали запланувати в проектах забудови міст і селищ будівництва “Палаців Щастя”, встановити з врахуванням місцевих традицій офіційні частини для важливих подій у життя радянських людей.
Антирелігійна політика радянського уряду в кінцевому рахунку нанесла сильного удару по самій державі, тому що не дивлячись на свій матеріальний земний характер, держава все таки слабший боговстановлений інститут у порівняні з Церквою, що була створена такою, що "ворота пекла не здолають її” (Мф. 16.18). Завдяки благодаті Святого Духа, у період радянських гонінь, коли заборонялось відкрито сповідувати Християнську віру, люди не маючи відповідної релігійної освіти, не відвідуючи храми та богослужіння зберегли у своїх душах віру в Бога. Про що явно свідчить активний сплеск релігійності у період горбачовської „перестройки”...

1. Державний Архів Львівської області (далі ДАЛО). Фонд р-1332 Архів уповноваженого РСРПЦ по Львівській області (далі Ф. р-1332). Опис 1. Спр. 18. Сведения о действующих и снятых учета церквях и молитвенных домах по Львовской обл.—191 арк.
2. ДАЛО. Ф. р-1332. Опис 1. Спр. 19. Сведения о церквях и молитвенных домах.—198 арк.
3. ЦДАВО. Фонд 4648 Архів уповноваженого по УРСР (далі Ф. 4648). Опис 1. Спр. 323. Информация, докладные записки и справки уполномоченного Совета по УССР представленные в высшие правительственные и партийные органы республики о религиозной обстановке, о процессах и явлениях происходящих в религиозных организациях о состоянии контроля за выполнением законодательства о культах. 5 мая – 10 декабря 62 г.— 253 арк.
4. ЦДАВО. Ф. 4648. Опис 1. Спр. 358. Специальные донесения уполномоченных Совета по областям Украинской ССР о религиозных праздниках и случаях религиозного суеверия. 1962 год.— 154 арк.
5. ЦДАВО. Ф. 4648. Опис 1. Спр. 407. Сведения о религиозной обрядности за I полугодие 1962 года и I полугодие 1963 года в разрезе областей.— 117 арк.
6. ЦДАВО. Ф. 4648. Опис 1. Спр. 429. Специальные донесения уполномоченных Совета по областям Украинской ССР о религиозных праздниках и случаях религиозного суеверия за 1964 год.— 135 арк.
7. О мероприятиях по усилению атеистического воспитания населения // Партийная жизнь. – 1964. - № 2. – С. 22-26.
8. Келембетова В. Ю. Обласна конференція з питань впровадження радянських обрядів // Народна творчість та етнографія. – 1964. - № 3. – С. 108-109.
9. Кепка В. Республіканський семінар обговорює питання народних свят і звичаїв. // Народна творчість та етнографія. – 1962. - № 1. – С. 148-149.
10. Орлов А. В. Свято Новонароджених // Народна творчість та етнографія. - 1964.- № 3. – С. 109.

Summary
f. Mykolaj Lahodych,
Iryna Prelovsjka
Social rite as the mean of antireligious strife in Soviet Galychyna in the mid-XX century
Reasons and ways of social rites implementation in Soviet Galychyna in the mid-XX century are revealed in the present article. Critical evolution of first steps in approbation of these ideological innovations in USSR is given.


Создан 14 апр 2008



 
bogoslov.cv.ua cerkva.te.ua Парафія св. пророка Іллі cerkva.if.ua

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: