Антирелігійна боротьба в СРСР у середині ХХ ст.




© свящ. Миколай Лагодич,
кандидат богословських наук,
викладач-методист Богословського відділення Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича

Антирелігійна боротьба в СРСР у середині ХХ ст.

© Лагодич М. свящ. Антирелігійна боротьба в СРСР у середині ХХ ст. // Материалы международной научной конференции „Взаимоотношения между политикой и христианством”, Донецк, 24-25 февраля, 2006/ Донецкий христианский университет. – Ровно: ПП ДМ, 2006. – С.39-43.

У радянській антирелігійній політиці простежуються декілька фаз, котрі змінювались, чи взаємно переплітались відносно до державної політики щодо Церкви. У даній статті ми звернемо увагу на антирелігійні заходи радянського уряду котрі впроваджувались в середині ХХ ст.
Новою фазою у церковній політиці радянського уряду відзначився період 1939-41 рр., котра була спричинена приєднанням у 1939-40 рр. до СРСР нових територій на Заході і залученням країни до Другої світової війни.
На приєднаних територіях, із влаштованим церковним життям, потрібно було переконати місцеве населення у релігійній терпимості радянського уряду, оскільки ці землі були приєднані під возз’єднавчими гаслами. Тому на цих територіях радянський уряд запровадив політику віротерпимості по відношенню до віруючих і духовенства при інтенсивній пропаганді проти релігії, як світогляду.
Починаючи з 1943 р. Й. Сталін поступово змінює антирелігійну політику радянського уряду на більш лояльну. До його смерті гонінь на Церкву не було. Хоча післявоєнний жорсткий ідеологічний тиск, котрий проявився у ждановщині в області культури, у відновлені колгоспів (там де вони розпались у воєнний час) не міг не торкнутись і Церкви.
Уже 27 вересня 1944 р. появилась постанова ЦК ВКП(б) “Про організацію науково-просвітницької пропаганди” [4, с. 121-123], котра закликала до посилення антирелігійної пропаганди через пропаганду наукового світосприймання.
Консолідація антирелігійного фронту пройшла в 1947 р. із створенням “Всесоюзного товариства по розповсюдженню наукових і політичних знань” – товариство “Знання”. Ця організація була побудована хитріше ніж діючий у 20-30 рр. Союз войовничих безбожників, котрий вона замінило. До її функцій входила популяризація наук, читання публічних лекцій. У “Знання” вербували солідних вчених, що прикрили своїм ім’ям примітивних лекторів з атеїзму, котрі у свою чергу фігурували у якості докторів філософії [7, с. 303]. У багатьох містах у товариства “Знання” були будинки і постійні лекторії “наукового атеїзму”. Максимум атеїстичної діяльності “Знання” досягло при хрущовських гоніннях на Церкву, коли в 1964 р. загальний наклад його публікацій, брошур, журналів та книг перевершив шестимільйонну позначку.
Скоро, після смерті у 1953 р. Й. Сталіна проявляються ознаки можливої зміни статусу релігії в СРСР. Газетні статті того часу пророкували скору зміну клімату, оскільки зі сторони ЦК КПРС з’являються натяки на те, що релігія не відімре сама по собі у соціалістичному суспільстві, тому було вирішено посилити атеїстичну пропаганду, котра на його думку перебуває у запущеному стані. Скоро стало зрозуміло, що однієї пропаганди мало.
Першим сигналом розпочатої розправи над Церквою була Постанова ЦК КПРС від 7 липня 1954 р. “Про значні недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і засобах її покращення” [4, с. 502-507]. Визнавши, щодо Церкви і до сект тягнеться молодь, Постановою залучались до антирелігійної пропаганди Міністерство освіти, Профспілки та ВЛКСМ, котрі мали проводити науково-освітню пропаганду матеріалістичного світогляду, спрямованого на “підвищення свідомості трудящих мас” і “поступове звільнення їх від релігійних забубонів”.
Ця Постанова не обмеживши виступи, котрі ображали почуття віруючих, відкрила шлях до необмежених гонінь. Але воно в скорому часі було нейтралізоване Постановою ЦК від 10 листопада 1954 р. “Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення” [5], котра осуджувала методи наклепів, а тим більше пряме гоніння у боротьбі з релігією. Д. Поспеловський робить припущення, що “оскільки в 1959 р. масові гоніння після консолідації влади в руках Хрущова все ж почались, а в 1954 р. Хрущову приходилось рахуватись з Малєнковим (котрий у старості став церковним читцем), варто припустити, що перша Постанова виходила від Хрущова, а друга від Малєнкова” [7, с. 322].
Як би не було, але листопадова Постанова нейтралізувала липневу і 1954-1956 рр. були значним перепочинком для Церкви та віруючих.
М. Хрущов, Генеральний секретар компартії в 1958-1964 рр., бачив у відродженні релігії небезпеку для побудови комунізму, котрий мав би реалізуватись у 80-х роках. Оскільки побудова комунізму теоретично вимагає знищення всякої релігії, він почав вживати щодо Церкви рішучі міри. Гоніння на віру та віруючих за часів його правління йшли під девізом відновлення ленінської законності і боротьби з сталінізмом. Й. Сталіна звинувачували у свавіллі і знехтуванні соціалістичною законністю, в тому числі і по частині релігії, у котрій він викривляв і зневажав законами країни.. Московська Патріархія з її зміцнілим становищем видалась М. Хрущову залишком сталінізму, котрий мав бути знищений у процесі десталінізації.
Антирелігійній боротьбі передувала реорганізація антирелігійної пропаганди під виглядом “науково-атеїстичної діяльності”. Переслідування Церкви почалось із 1959 р. і посилилось у 1961 р. у зв’язку з відновленням у повному обсязі законодавства 1929р. А буквальне виконання радянського антирелігійного законодавства 1929 р. мало призвести б до повного занепаду релігії в СРСР.
Посилення антирелігійного курсу відобразилось у пакеті урядово-партійних документів: Постанова ЦК КПРС від 9 лютого 1960 р. “Про завдання партійної пропаганди у сучасних умовах” [3, с. 43-49] та Постанови РМ СРСР від 16 березня і РМ УРСР від 29 квітня 1961 р. “Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи” [1, арк. 86].
А у прийнятій 17-31 жовтня 1961 р. ХХІІ з’їздом Новій Програмі КПРС [3, с. 306-325] було поставлено завдання повністю звільнити свідомість радянських людей від старих пережитків, але знов підкреслювалось, що для цього слід використовувати лише засоби ідейного впливу, терпляче роз’яснюючи неспроможність релігійних вірувань, спираючись на дослідження сучасної науки. Такі ж засоби були закладені і в новому Статуті КПРС [2, с. 111-112].
Ідеологічна комісія при ЦК КПРС розробила “Міроприємства по посиленню атеїстичного виховання населення”, котрі, як Постанова ЦК КПРС, були оприлюднені на початку 1964 р. [6]. Усі запропоновані комісією заходи були спрямовані на роботу у декількох напрямках атеїстичної роботи.
Перша група заходів охоплювала наукову розробку проблем атеїзму та підготовку спеціалістів-антирелігіозників. До цієї групи входять рішення про створення в Академії суспільних наук при ЦК КПРС Інституту наукового атеїзму, котрий мав керувати та координувати всією роботою в області атеїзму, котра проводилась інститутами Академії наук СРСР, ВУЗами, закладами Міністерства культури, підготовка кадрів вищої кваліфікації, для чого Міністерство освіти з 1964-1965 навчального року на історичних і філософських факультетах вводить спеціалізацію частини студентів по науковому атеїзму.
До другої групи входили заходи пов’язані з атеїстичним вихованням. Одним із прояв яких було введення у ВУЗах обов’язкового курсу “Основи наукового атеїзму”.
До третьої групи входили заходи пов’язані з використанням в атеїстичному вихованні всіх засобів ідейного впливу.
До наступної групи входили заходи атеїстичного виховання дітей та юнацтва, котрі посилювали антирелігійну направленість шкільних програм.
До останньої групи входили заходи пов’язані з контролем за дотриманням законодавства про культи, котрі мали активізувати роботу Комісій по контролю за дотриманням законодавства про культи, котрі уже діяли при рай(міськ)виконкомах.
Атеїстична компанія продовжувалась на самих різних рівнях з різним ступенем інтенсивності. Навіть після усунення у жовтні 1964 р. від влади М. Хрущова, антирелігійна пропаганда не припиняється, що проявляється у продовженні введення псевдорелігійних комуністичних обрядів з ціллю замінити християнські. Це і не дивно, адже наступник – Л. Брежнєв не відмінив жодного репресивного заходу введеного за М. Хрущова.

1. Центральний Державний Архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО). Фонд 4648 Архів уповноваженого по УРСР (далі – Ф. 4648). Опис 1. Спр. 323. Информация, докладные записки и справки уполномоченого Совета по УССР представленные в высшые правительственные и партийные органы республики о религиозной обстановке, о поцессах и явлениях происходящих в религиозных организациях о состоянии контроля за выполнением законодательства о культах. 5 мая – 10 декабря 62 г.— 253 арк.
2. ЦДАВО. Ф. 4648. Опис 3.Спр. 1. Инструктивные письма и указания Совета по делам русской православной церкви при Совете Народных Комисаров СССР по вопросам деятельности религиозных объединений.— 12 арк.
3. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК 1898-1971, изд. 8-е доп. и исп. – М.: Политиздат, 1972. - Т. 8 (1954-65). – 567 с.
4. КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. – М., 1971.-Т. 6. – 569 с.
5. Об ошибках в проведении научно-атеистической пропаганды среди населения. Постановление ЦК КПСС // Правда. – 11. ХI 1954. - № 315 (13248)
6. О мероприятиях по усилению атеистического воспитания населения // Партийная жизнь. – 1964. - № 2. – С. 22-26.
7. Поспеловский Д. Православная церковь в истории Руси, России и СССР. Учебное пособие. – М.: Библейско-Богословский институт св. ап. Андрея, 1996. – 403 с.


Создан 14 апр 2008



 
bogoslov.cv.ua cerkva.te.ua Парафія св. пророка Іллі cerkva.if.ua

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: