Дошкільне християнське виховання: перспективи розвитку в Україні




© Микола Лагодич,
м. Чернівці

Дошкільне християнське виховання: перспективи розвитку в Україні

©Лагодич М. Дошкільне християнське виховання: перспективи розвитку в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 240-241. – Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – С.141-144

Виносячи на розгляд Верховної Ради України філософію дій свого уряду кандидат на посаду прем’єр міністра України Ю. Тимошенко акцентувала увагу народних депутатів на потребі введення релігійного чинника у систему освіти. Її життєве кредо: „Україна доти не стане з колін, поки не стане на коліна перед Богом”, спонукує нас запитати у себе, з якого віку можна і потрібно починати християнське виховання дітей? Інтуїція підказує - із самого раннього. І дійсно, неможливо спочатку виростити дитину, а потім зайнятися її вихованням, – все відбувається одночасно. Релігійне виховання своїм коренями сягає дитинства: спочатку дитину виховує мати, потім усі домашні і, нарешті, коли дитина вже здатна тривалий час залишатися без рідних, додається шкільне виховання. З відокремленням Церкви від школи в Радянському Союзі був втрачений спадок православної педагогіки, оскільки християнська особистість може творитись виключно у євхаристичній громаді.
Метою даного дослідження є спроба показати весь комплекс суспільних явищ та заходів пов’язаних із потребою запровадження релігійного компонента в систему освіти України. Поклавши в основу доступні джерела, ми спробуємо розглянути сучасний стан релігійного виховання та накреслити можливі перспективи його розвитку в Україні.
Для вдосконалення моделі співпраці держави та церкви у царині виховання підростаючого покоління в Україні досить часто проводяться науково-практичні конференції [3], науковці аналізують просвітницькі функції релігії [2] та вивчають історичний досвід релігійної освіти [4-6], рекомендують свої шляхи поєднання світського та релігійного компонентів освіти в Україні [7].
Сьогодні вчені змушені визнавати той факт, що з давніх-давен освіта та виховання підростаючого покоління були і залишаються сферою суспільного буття, де інтереси держави та церкви перетинаються [1, с. 49]. Зараз в Україні так багато людей, котрі втратили опору в житті, дезорієнтовані у своєму внутрішньому світі, - і це люди самого різного віку. У них є уже свої діти, а то й онуки, але вони не можуть їх правильно виховати, тому що самі виявилися збентеженими, розгубленими і хотіли б колись розібратися в житті – що є що?
Тим паче маленькій дитині важко осягнути глибину церковних таїнств, історичне буття Церкви поки що для неї закрито, вона все сприймає фрагментарно. Для неї можливе лише локальне знання, як спалах освітлюючий частину нового невідомого простору, що починає притягати своєю зримою і незримою красою.
Слід пам’ятати, що християнином можна назвати лише того, хто свідомо та вільно вибрав Христа, кому Він виявився потрібним. Дитина часто не може сказати цього про себе з повною відповідальністю, адже її потреби обмежені середовищем, можливостями фізичного і психічного розвитку. Хочемо ми того чи ні, але кожна дитина проходить шлях свого власного релігійного становлення у дитинстві: там царюють одухотворення предметів, обожнення сил природи, бажання перемогти їх, наказувати, здобувати свою безневинну дитячу вигоду.
Що повинна являти собою християнська освіта та виховання на цьому етапі - питання дуже складне, і взагалі ж, малодосліджене. З упевненістю можна тільки сказати, що швидко засвоюючи зовнішню атрибутику християнства, діти не відмовляються від звичних для них способів мислення. У цьому віці в дитини легко виникає особливий вид пантеїстичного світорозуміння, що включає зовнішні образи і символи християнства в органічному поєднанні з нехристиянськими одухотворенням дитячою свідомістю світу. Звідси може виникнути питання, а чи можливо тоді взагалі говорити про воцерковлення дітей?
Воцерковлення, як відомо, - це придбання не тільки визначених знань, а зустріч з Істиною, знаходження особливого розуму, що буде просвіщати й облагороджувати все життя. Це початок обожнення людини, оскільки воцерковлення започатковує особисті відносин людини з Богом, розпочинає період усвідомленого духовного життя, осмислення світу, людини у світі, пізнання життя, її призначення і змісту і, нарешті, входження в саме буття церковної громади. Воцерковлення не можна уособлювати виключно із поясненням змісту і призначення церковних і священних предметів, знайомством з розпорядком храмового життя.
Зважаючи на вище викладене, християнську педагогіку з усією сукупністю її заходів варто вважати тривалим, багаторічним поступальним процесом воцерковленням дітей, тобто спрямуванням їх у кожен конкретний момент життя зіставляти свої вчинки, переживання і думки з життям Спасителя, Богородиці і святих. Поряд з тим православні педагоги вважають що не потрібно спокушати дітей безліччю високих прикладів з церковної історії. Не можна занадто жорстко орієнтувати вихованців на досвід святих подвижників. У кожного свої дарування, своє покликання і служіння Богові [7, с. 52].
Головне в дошкільній християнській педагогіці, на нашу думку, щоб дитина захотіла власного духовного життя. Навіть якщо вона ще не дуже знає, що це таке, серце її може відкрити себе для зустрічі з Богом і перебувати в побожному чеканні чуда. Це мета – гідна праці наставника.
Вихователям постійно потрібно пам’ятати про те, що християнство не можна зводити до зовнішнього облаштування життя, оскільки воно, насамперед, формує нову людину з особливим благодатним улаштуванням душі. Тому і починати християнське виховання потрібно з гармонізації внутрішнього світу дітей, з поступового вибудовування в їхній свідомості православного світогляду, а не з привчання до зовнішніх правил поведінки в храмі або під час трапези. Потрібно також шукати особливу систему діалогу з дітьми, тільки в цьому випадку педагог буде мати можливість відчувати, що відбувається в душі дитини, співпереживати і допомагати їй своїми порадами і реальними справами.
З іншого боку, воцерковлення – досвід молитви, котрий здобувається поступово, це боротьба зі спокусами, а також досвід внутрішнього вибору шляху та способу життя. Самостійно зробити цей вибір дитина, за винятком рідких обранців Божих, не може. Поруч з нею протягом багатьох років повинні бути дорослі. Але, потрібно пам'ятати, що педагог чи вихователь, бажаючи бути співробітником Божим, повинен лише допомагати дітям, а не вибирати за них. Тому в християнських навчально-виховних методах не може бути а ні найменшого примусу.
Християнське виховання в дошкільному віці повинне бути не тільки коментарем до навколишнього світу, але і досвідом нових християнських відносин котрий у всій повноті може проявитись лише у євхаристичній громаді чи недільній школі. Що таке недільна школа, яке її місце і значення в нашому житті - ще не всі розуміють. Сьогодні потрібне концептуальне осмислення цієї нової для нашого часу освітньої структури. Поки ж ми перебуваємо в емпіричному просторі подробиць і особистих думок.
Наявний в Україні досвід релігійної освіти свідчить про велику користь цієї справи: зростає духовно-моральне і патріотичне виховання молоді і дітей, починаючи з дошкільного віку [8]. Цей фактор добре розуміють й сучасні українські урядовці. Тому вже сьогодні потрібно побороти інерцію та боязкість перед змінами і зрозуміти, що жива, діюча недільна церковна школа є нагальною потребою для нашого часу. Виховні християнські заклади покликані сьогодні стати Християнським народним будинком - школою для усіх. У них мова повинна йти не тільки про правильний виклад основ християнської віри, але, у першу чергу, про будову життя через віру. От первісний зміст будь-якого духовної освіти.
На основі вищевикладеного ми можемо виділити три педагогічні завдання, що стоять перед сучасними християнськими педагогами:
ь перше - це підведення дитини до осмислення онтологічних понять: Бог, світобудова, життя. Тут Церква повинна вступити у відкритий діалог з людиною, щоб допомогти їй знайти цілісний світогляд, скорегувати вже наявні в неї знання, спрямувати її до істини, показати за видимим світу невидиме Божественне;
ь друге завдання - познайомити людину з наукою про людину, щоб вона могла зрозуміти, яке є її призначення в житті, її щире покликання. Кожному належить будувати свій внутрішній світ, вчитися жити, тобто відроджувати і творити себе за образом та подобою Божою. На цьому етапі християнська Церква може не тільки просвіщати щирим знанням, але реально вводити в християнське життя, вчити справам добра та милосердя. Педагог повинен пам’ятати про те, що до добра мало закликати, його потрібно показати, самому дати приклад виконання заповідей Божих;
ь і третє виховне завдання християнства – підготовка людини до таємничого молитовного життя, до осмислення особистого духовного досвіду, тобто досвіду спілкування з Богом. Тільки це може стати міцною основою дійсного церковного життя.
Вище фактично накреслені завдання християнського виховання. Але не слід думати, що вони повинні вирішуватися строго в приведеній послідовності. У тому то й справа, що всі ці три сфери духовного ведення повинні бути актуалізовані для людини протягом усього навчально-виховного процесу, ніщо не повинно бути відсторонене або забуте.
Релігійна педагогіка у всіх своїх діях може спиратися тільки на вільну волю людини. У сутності в нас є один головний виховний засіб - діалог, але діалог, що розуміється не як розмова двох, а як увага до усього, що відбувається в людях і у світі. Завдання християнського педагога й полягає в тому, щоб організувати ці діалоги для кожної вікової групи.

1. Бабій М. Інкорпорація релігійного компонента в систему державної освіти України: стан, проблеми // Релігійна панорама. – К., 2003. – № 12 (40). – С. 49-53.
2. Виговський Л. Просвітницько-освітня функція релігії (на прикладі Подільського регіону) // Державно-церковні відносини в Україні: регіональні аспекти. Науковий збірник. Хмельницький: ХІРУП, 2003.– С. 80-83.
3. Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України. Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. Статті, доповіді, виступи. – Острог, 1998. – 444 с.
4. Ильин И.А. Основы христианской культуры. – Мюнхен, 1990.
5. Лагодич М. Місце та роль релігійної освіти у громадянському суспільстві // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. – Чернівці: Золоті литаври, 2004. – Вип. 203-204. – Філософія. – С.131-135.
6. Макарий /Маркиш/ иеромонах. Вырастить наследников // Спасите наши души. – Днепропетровск, 2004. – № 12 (68). – С. 18-19
7. Строгая Л.В. Православная школа сегодня. – Владимир, 1996.
8. Тут діти не ті ... // Слово Христове. Всенародна християнська газета. – Чернівці, 21.05.2003. – № 5 (26).


Создан 14 апр 2008



 
bogoslov.cv.ua cerkva.te.ua Парафія св. пророка Іллі cerkva.if.ua

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: