Небесні покровителі Жовкви – молитовні заступники всієї Західної України




священик Миколай Лагодич,
кандидат богословських наук,
викладач-методист Богословського відділення
Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича

Небесні покровителі Жовкви –
молитовні заступники всієї Західної України

Дана історична розвідка присвячена висвітленню життєвого шляху, сповідництва та мучеництва святих, котрі освятили Галичину після своєї блаженної кончини – Іоанну Новому та Парфенію. Водночас в статті розглядається історія перенесення мощей до Жовкви й сучасне шанування цих святих в Україні.

Ключові слова: Іоанн Новий Сучавський, брати Парфеній та Калогерій, Жовква, святий, мученик, покровитель, молитовний заступник.
© Лагодич М. свящ. Небесні покровителі Жовкви – молитовні заступники всієї Західної України. // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2006. Книга І. – Львів: „Логос”, 2006. – С. 345-351

Щодня Православна Церква вшановує пам’ять багатьох святих (віруючих, котрі під час свого земного життя проявили великі християнські чесноти й досягнули верхів християнської досконалості, - наслідували Христа й в усьому чинили Його святу волю й своїм життям та ділами прославили Господа та стали взірцем для наслідування всім християнством), а в першу неділю після П’ятидесятниці вшановує пам’ять всіх святих. Велике число святих Христової Церкви складається з осіб, які жили в різні часи, належали до різних народів і походили з різних верств населення. У цьому великому соборі є велика кількість Українських святих. На жаль у багатьох Помісних Церквах вони знані як руські святі, а серед українців мало хто знає про їх існування, і це є наслідком ряду як об’єктивних та суб’єктивних причин. Не маловажну роль у цьому процесі відіграла тогочасна польсько-католицька експансія Тим часом знати українських святих це обов’язок кожного українця – обов’язок релігійний та національний.
Святі українського народу – живий приклад як треба служити Богові та людям. Крім цього вивчення життя українських святих дає нам впевненість, що наш народ стоїть нарівні з іншими великими християнськими народами. Однією з проблем пов’язаною із собором Українських святих – кого зарахувати до нього. Беззаперечно це ті святі, котрі були українцями та служили в Україні почавши від світанку історичного буття українського народу. Українськими вважають й святих, які народились на українських землях, а згодом внаслідок місіонерської діяльності чи з якихось інших причин опинились за межами України та там прославились. До українських відносять й святих неукраїнського походження, котрі служили та були прославлені в Україні, або їх мощі спочивають в Україні.
Саме про святих котрі освятили Галичину після своєї блаженної кончини та прославлення присвячена ця історична довідка. Мова у цій статті піде про життєвий подвиг та мучеництво за Христа двох небесних покровителів м. Жовкви: св. муч. Парфенія, мощі котрого знайшли спочинок у м. Жовкві та св. Іоанна Нового, тепер знаного як Сучавського, мощі котрого довгий час також спочивали у Жовкві. На сьогоднішній день ці святі є забуті православною людністю в Україні.
Вперше святі мощі з’явились у цьому галицькому регіоні у 1686 р. в наслідок пограбування польським королем Яном Собеським м. Ясси. Король наказав разом з церковними коштовностями та рукописами забрати й мощі святого Іоанна Нового, а заодно і місцевого православного митрополита Досифея. Поляки довезли мощі й митрополита до Стрия і залишили їх там на тривалий час. Й лише у 1690 р. мощі св.великомученика Іоанна знайшли собі притулок у церкві одного із монастирів м. Жовкви. Саме тут у 1693 р. представився до Господа та знайшов вічний спочинок митрополит Досифей. Варто зауважити що всі ці події відбувались у той час, коли Львівська єпархія ще перебувала у єдності з Православною Церквою (цей західноукраїнський регіон найпізніше приєднався до унії з Римом оприлюдненої в Бересті ще в 1596 р. й зберігав вірність прабатьківській Православній вірі до 1700 р.).
Святий великомученик Іоанн народився на початку XIV ст. у християнській родині котра проживала в причорноморському місті Трапезунді. Святий, як й більшість мешканців міста, займався торгівлею. Іоанн, як віруюча людина, не шукав зиску і багатства, а мандруючи торгівельними шляхами пам’ятав та виконував Божу заповідь про милосердя.
Так 1332 року святий відправився з товаром в Бессарабію у Білгород [5, с. 18]. В дорозі постійно відвідував православні храми та монастирі. Розмовляючи з подорожніми, він завжди відстоював світоглядні основи Православ’я. Проте багатіям його настанови не подобались, особливо власникові корабля – вираженому католику. Одного разу він втрутився у розмову Іоанна з подорожніми, намагаючись їх переконати, що саме католицька віра правдива. Але святий досконало знаючи Писання та вчення святих отців без зусиль довів усім, що лише Православна Церква правдива, і без змін дотримується вчення Спасителя. Власник корабля за те, що був привселюдно посоромлений затаїв злобу на святого. Помста, яку судновласник вигадав для Іоанна, була геть не християнською...
Коли корабель пристав до Білгорода, що перебував під владою іновірців, власник корабля повідомив міську управу про те, що з Трапезунда прибув чоловік, який має бажання відступити від Христа й прийняти іслам. Міський управитель повірив підступному наклепнику й прикликав до себе Іоанна. Сповідництво святого і твердість віри дуже розлютило правителя міста й він не бажав більше слухати, як Іоанн вихваляє віру християнську й осуджує віровідступників. За наказом начальника міста святого сповідника роздягнули догола й били вузлуватими палицями. Іоанна катували так немилосердно, що поламали кістки, а шкіру порвали на лахміття. Лежачи долілиць, святий піднісши очі до неба молився:” Дякую Тобі, Господи, що ти знайшов мене гідним обмитись у власній крові і очиститись від гріхів”. Та ці слова ще більше розлютили правителя і слуги заходились ще не самовитіше катувати святого. Так тривало до пізнього вечора, поки мученик не знепритомнів. Увечері жорстокий тиран наказав зв’язати знесилілого, майже мертвого Іоанна і вкинути до візниці.
Вранці наступного дня міський управитель знову прийшов на судилище й наказав привести туди Іоанна. І яким було його здивування, коли він побачив світле і веселе обличчя святого – так, ніби з ним нічого й не сталося. Муки не зламали святого, а його подальше сповідництво лиш в черговий раз роздратували начальника. Його катували ще сильніше ніж досі, але тіло святого було міцним та пружнім. Спостерігаючий за екзекуцією народ почав ганьбити жорстокого тирана. Іоанн, змордований знущаннями, вже ледве дихав, однак молився до Господа.
Тим часом начальник звелів привести коня і прив’язати до нього святого мученика й тягти його по місту. В торговій частині міста, де переважно жили євреї, в Іоанна почали жбурляти камінням, а один з торговців вихопив шаблю і відтяв мученику голову.
Так у 1332 р. в Білгороді добігло до кінця життя нового мученика за Христа. Вершник-мучитель відв’язав пошматоване без голови тіло і спішучись залишив його на вулиці. Іновірці глумились над ним до сутінок. Коли ж настав вечір, з’явилося дивне видіння: над мучеником опустився вогняний стовп і місце довкола засяяло яскравим світлом. Безліч запалених свічок оточило останки святого, а три мужі у світлому одязі ходили і співали пісні. Це дивне видіння бачили всі присутні. Один із невірних, думаючи що це священики, настромив стрілу і хотів влучити у видіння. За те його спіткала миттєва кара: стріла наче приросла до руки і він немов задерев’янів, не міг зрушитись з місця. Під ранок дивне видіння зникло і лише тоді невірний зцілився і розповів людям, про те що з ним трапилось.
Коли про ці події довідався міський управитель, то дозволив християнам забрати тіло новомученика і похоронити за своїм звичаєм. Власник корабля дізнавшись про все розкаявся у своєму ганебному вчинку. Щоб загладити свою провину, він надумав викрасти тіло і відвезти його на батьківщину. Та це йому не вдалось, бо мученик з’явився у сні місцевому православному священику й попередив про цей намір. Коли останній прибіг до храму то застав тіло новомученика уже викопаним і перешкодив наклепнику забрати його. Наступного дня священик сповістив вірних про те, що сталося. Усі дякували Богу за чудо, а тіло Іоанна перенесли до храму і поклали біля самого престолу у вівтарі. Тут мощі святого перебували близько 70 років.
До подальшої історії мощей святого великомученика мав відношення майбутній митрополит Київський Григорій /Цамблак/. Григорій Цамблак уродженець Болгарії, ще молодим монахом подорожуючи південною Європою мов можливість особисто відвідати мощі Іоанна Нового. У 1411 р. монах проповідник прибув до тогочасної столиці Молдавії – міста Сучави, де пише книгу про святого і переконує місцевого митрополита Йосифа та воєводу Олександра Доброго викупити мощі у турків. Влітку того ж року мощі перенесли до Сучави.
У 1564 році столицею Молдови стало місто Ясси, куди переїхав не лише воєвода, а й митрополит. Він побажав перенести мощі святого Івана до нової столиці, що й відбулось у 1586 р. Але сталось непередбачене. У 1686 році польського короля Яна Собеського під час війни з турками спіткала невдача. Як уже говорилось вище, поляки захопили в полон мощі святого й вони знаходять тимчасове пристановище на теренах тогочасної православної Львівської єпархії. У м. Жовкві мощі залишались до 1783 р.
За цей час політична мапа зазнала кардинальних змін: Австрія розширила свої кордони й до неї ввійшла Галичина з Жовквою. Воєвода Молдови звернувся до австрійського уряду з проханням повернути мощі святого Іоанна до Сучави. Цісар Йосиф ІІ видав відповідний наказ, але він не виконувався – остерігались заворушень між віруючими. З 1772 р. Австрія розширила свої кордони ще далі, а в 1775 р. й місто Сучава за домовленістю перейшло до Австрії. Єпископ Радовецький Досифей /Херескул/ повторно звернувся до Відня з проханням повернути мощі до Сучави.
Минав час, але жовківські монахи і далі опирались наказові цісаря про повернення святих останків, тому галицький намісник отримав наказ негайно повернути мощі Іоанна. Щоб уникнути заворушень цісар послав два ригіменти найманого війська для дотримання порядку. 30 червня 1783 р. віденські вояки оточили місто. Близько півночі єпископські посланці та цісарські комісари прибули до монастиря і запропонували віддати мощі святого. Лише після ознайомлення з наказом цісаря уніатські ченці погодились повернути православну святиню. Представники обох сторін склали протокол, опечатали раку й винесли її з храму. Того ж вечора підвода з неоціненим скарбом спокійно дісталась Львова. Наступного дня вона рушила у подорож до Сучави через Товмач, Галич, Станіслав, Коломию, Заболотів, Снятин й Чернівці. Таким чином великомученик освятив своєю присутністю всю центральну й південну Галичину та Буковину.
У 1784 р. будучи у Відні о. Ієроніма Стрілецького ЧСВВ й знайшовши там у занедбаному стані мощі святого мученика Парфенія, звертається в Рим з проханням передати їх для молитовної утіхи галицьким християнам. З дозволу папи Римського Пія VI (1775-1799) святі мощі мученика були перенесені до Жовкви в неділю по Воздвижені Чесного і Животворчого Хреста Господнього.
Згідно з історичними джерелами, котрі дійшли до нас, батьківщиною святого Парфенія була Вірменія. Він походив із середовища знатних та багатих людей. Святий мученик займав посаду нотаріуса імператорського двору. З благословення Римського єпископа Фабіана, він таємно вів мартиролог (список мучеників за Христа). Родина Парфенія відзначалась особливим християнським благочестям. Бачив це й таємний християнин – начальник міста Риму Еміліан, який помираючи заповів їм не лише все своє майно, але й попросив заопікуватись його донькою Калістою.
У цей час Римським імператором був ненависний противник християн – Декій. Будучи людиною грубою цей імператор не роздумував над істинністю віри. Декій був прихильником місцевих народних вірувань, а до християн був надто нетерпимий лиш через те, що його попередник був до них прихильний. Бажаючи повністю знищити всіх християн імператор розгортає масові гоніння. В цей час звилось багато відступників від Христа, але було й багато сповідників, які гинули у муках. Основний тягар гоніння впав на предстоятелів церков, котрі були опорою християнських громад. Ще на початку гонінь постраждав Римський єпископ Фабіан, мучеництво також ж прийняли й інші єпископи: Карп Фіатірський, Вавила Антіохійський, та інші.
Коли імператор дізнався про те, що Парфеній та його старший брат Калогерій християни, то почав їх звинувачувати у наверненні у християнство Калісти та у розтраті її майна на користь християн. На ці звинувачення старший брат відповів: „Так. Ми християни. А щодо майна Еміліана, то ми його використовуємо так, як він, будучи християнином, заповів нам – витрачаємо для потреб нашої братії”.
Довгі вмовляння, погрози та наказ принести жертву місцевим богам завершились мужнім сповідництвом віри в Христа. Твердість віри привела святих братів до ярого мучителя християн Лібанія. Останній з особливою завзятістю та жорстокістю мучив братів. Незважаючи на тортури святі залишались непоступними й твердими у вірі, а Парфеній ще з більшою ревністю почав сповідувати перед катами зміст і духовну сутність християнського віровчення.
Коли усі придумані Либанієм катування (розтягування суглобів, печіння розпеченим залізом, використання вогню) виявились марними, тоді він, шаленіючи, палаючою колодою роздрібнив сповідникам голови. Так 19 травня 250 р. святі Калогерій та Парфеній віддали свої праведні душі Господу. Цього ж дня римські християни віднесли тіла святих в катакомби, де знайшли вічний спочинок й інші мученики. Мощі обох мучеників тут перебували більше тисячі років. Після розкопок римських катакомб мощі мученика Калогерія були передані у монастир на горі Мавра (Франція), а мощі святого мученика Парфенія у 1655 р. папа Римський Олександр VII передав до віденської каплиці імператора Леопольда І. Через два роки мощі були перенесені до жіночого монастиря святої Клари, де їх й віднайшов о. Ієронім Стрілецький.
Нещодавно, в присутності уніатського єпископа Іринея Білика ЧСВВ, мощі святого Парфенія урочисто відкривались для заміни покривала. Присутні були приємно здивовані відмінним станом мощей „...лише права рука відірвалась...” [2, с.9]. Підчас цього огляду на мощах виявлені чіткі печатки папи Римського, котрі засвідчують, що це дійсно мощі святого Парфенія.
Шанувальники св. Парфенія добре знають, яким ревним заступником він є перед Богом за всіх вірних які просять у нього заступництва. У 90-х рр. минулого сторіччя ієромонах Антоній Масюк ЧСВВ перебуваючи біля мощей святого отримав від нього одкровення про те, що саме за його молитовним заступництвом у місті підчас Другої світової війни вціліли всі храми в тому числі й юдейська синагога [2, с. 30].
На сьогоднішній день цей святий є забутий православною людністю в Україні. В жодному із виданих Київською Патріархією чи Київською Митрополією на 2006 р. Православних церковних календарях не вдалось знайти вказівки на пошанування 19 травня (ст.ст.)/1 червня (н.ст.) пам’яті муч. Парфенія та брата його Калагерія, вказівки залишились лиш в богослужбових книгах Руської Православної [3, с.262-276]. За межами Жовкви залишились лиш поодинокі молитовні шанувальники святого Парфенія.
Одним із них є колишній львівський архієрей (23.11.1983 – 13.09.1989) теперішній митрополит Харківський та Богодухівський Никодим (Руснак). Саме у період його святительства у 1984 р. православні галичани з глибоким благоволінням відсвяткували 200-річчя перенесення чесних мощей мученика Парфенія на Галицьку землю. Цей святитель є автором богослужбових текстів (служби [3, с.262-276] та акафісту) присвячених пам’яті мученика Парфенія.
У період свого служіння на Львівсько-Тернопільській кафедрі владика Никодим віддає під небесний покров святого Парфенія усі православні парафії своєї єпархії: більшість виданих ним антимінсів містять часточку мощей саме цього святого мученика. З цією метою у владики зберігалась частина мощей святого Парфенія, тим і можна пояснити відсутність частини руки у раці. Великий промисел Божий проявився також і в тому, що митрополит Никодим переїжджаючи в Харків взяв з собою для молитовного вшанування наявну у нього частину мощей мученика Парфенія. В 1989 р. ніхто ще й не здогадувався про те, що через кілька місяців православна громада втратить у Жовкві майже все: храм, мощі... Православні жовківчани зберегли лиш жертовну віру й наче святий Парфеній стали на шлях сповідництва. За короткій час вони збудували у Жовкві величний собор на честь первоверховних апостолів Петра і Павла, лиш мощі святого й надалі залишались недоступними їм для поклоніння. Неодноразово православні звертались до ієрархів УГКЦ з проханням передати їм для молитовного вшанування частинку мощей святого Парфенія, але вони не були почуті. Та їх почув святий мученик – з благословення митрополита Никодима цій парафії була передана частина від мощей святого мученика, котрі вціліли від уніатського полону в цього святителя у м. Харкові.
Як зразок особливої пошани до небесних покровителів Жовкви можна розцінити благоговійне ставлення митрополита Никодима /Руснака/ до подарованих православними жовківчанами архієрейських риз. Саме в них він молився на святкуванні 350-річчя м. Харкова. Специфічною рисою цього облачення є те, що на святительському омофорі вишиті два мученики – покровителі не лише Жовкви, а й всієї Західної України Парфеній та Іоанн Новий [ Див. 1]. Саме так – з 1784 р., коли до Жовкви були перенесені чесні мощі мученика Парфенія, місто отримує двох небесних заступників та молитвеників.
Але не зважаючи на це, на офіційному гербі Жовкви, котрий в ці дні увінчує міську ратушу, центральне місце, згідно міського передання, відведене іконі святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Коли й за яких обставин цей святий став покровителем цієї місцевості авторові не вдалось дізнатись ані в міській управі, ані в місцевих краєзнавців ...
Напрошується єдиний, але досить сумний висновок: вишукуємо древнє, а наявне пошанувати належно не можемо вже й у Жовкві.

1. Архіпастирський візит до Харківської єпархії // Православний церковний календар, 2006 р. –К.: Українська Православна Церква Київська Митрополія, 2005. – Ілюстрації с. 41.
2. Дев’ятниця до святого Партенія. – Жовква: Видавництво о.о. Василіан, 2004. – 64 с.
3. Минея. Май. Часть вторая. – М.: Московская Патриархия, 1987. – 440 с.
4. Святий мученик Партеній. – Жовква: Видавництво о.о. Василіан, 1993.
5. Снігур І. Покровитель Буковини – святий великомученик Іван Новий Сучавський. – Чернівці: Букрек, 2004. – 88 с.

f. Mykolaj Lahodych
Summary
Divine patron of Zhovkva – prayer patrons of all Western Ukraine
The present historical research is delineated to exploration of course of life, confession torment of Saints who sanctified Halychyna after their blessed and – John the New and Parthenyi. The history of relics transferring to Zhovkva and worship of these Saints in contemporary Ukraine are at the article.


Создан 11 апр 2008



bogoslov.cv.ua cerkva.te.ua Парафія св. пророка Іллі cerkva.if.ua

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: